Огульцівська школа - фото в день 25-річчя школи, 1997 рк

15-річний ювілей
Огульцівського музею історії школи

29.11.2017 Огульцівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів святкує ювілей шкільного музею «Історія школи». 15 років тому 29 листопада 2002 року у присутності керівництва Валківського району, дирекції Огульцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, численних гостей школи, її колишніх учнів, шановних земляків, сьогоднішніх вчителів та учнів школи була урочисто відкрита кімната-музей, директором якого і самовідданим збирачем експонатів та інформації про освіту в Огульцях стала Янковська Наталя Тимофіївна, керівник шкільного історико-краєзнавчого гуртка та вчитель математики. Як говорив російський художник Віктор Васнецов: «Чого вартий той народ, який не пам’ятає, не цінить і не любить своєї історії». Можна ще й так сказати: «Чого вартий кожен з нас, якщо не знає, не цінить і не любить історію свого краю та установи, де навчається або працює».
Сторінки усного журналу допоможуть дізнатися про історію освіти в Огульцях.

Сторінка перша: «Освіта в Огульцях у ХVІІІ столітті»

Перша згадка про навчання огульцівських дітей датується 1776 роком і пов’язана з ім’ям Кузьми Порадини – мандрівного дьяка – освітнього діяча ХVІІІ ст.
Кузьма Порадин 50 років свого життя – від 20 до 70 років провів у мандрівках, які не припинив навіть коли одружився і у нього народився син. Де тільки він не був – і в Слобожанщині, і в Воронезькій області, і на Дону. У 1772 році навчає дітей у Сніжкові, у 1775 році у Валках, в Огульцях з 1776 по 1779 рік, а потім з 1782 по 1786 роки. В нашому селі він був дячком при домовій троїцькій церкві поміщиці С.Капністової та учителем селянських дітей. Школи тоді були народні і працювали при церквах, де учителем був дяк. А вивчали тоді граматику (Буквар), письмо, читання псалтиря і часослова та співи псалмів. Мандрувати тоді було не важко, бо кожний знаходив собі притулок у школі.
Казав мені бакаляр промовити: аз, аз,
А як же я не вимовив – він по пиці: раз, раз,
Крикнув же він удруге: а ну кажи: буки;
Ой ще ж бо я не вимовив – попав в його руки.
Крикнув далі в третій раз, щоб вимовив – віде,
А вже його жвава рука до чуприни їде.
Ой як сказав учетверте: вимовляй – живіте,
Ну-те ж, хлопці, зараз його на лавку кладіте.
І просився, і молився, а ще більш злякався,
Ба задали таку хльосту, що й світа зцурався.
Треба пояснити, що тоді вчили дітей не по звуковому, як тепер, а по букво-складовому способу, і назви букв були церковно-слов’янські, не а, б, в, а аз, буки, веді. Учні тоді складали не звуки, а букви. Так щоб прочитати слово баба, вони промовляли буки аз – ба, буки аз – ба. Тому наука давалась важко. По суботах батюшка перевіряв що діти вивчили за тиждень, а хто не міг повторити вивчене отримував «суботники» про які говорилось у вірші.

Сторінка друга: «Церковно-парафіяльні та земська школи»

В нашому селі, як свідчать архівні документи, в 1871 році при Огульчанській Покровській церкві була заснована однокласна церковнопарафіяльна школа, яка в різні роки називалась по різному: сільське народне однокласне училище, сільська однокласна початкова школа. Однокласна означає 2 або 3 роки навчання, тобто по-сучасному, це школа І ступеня. В музеї є експонат – копія «свідоцтва», виданого в 1917 році Меланії Тимофіївні Петлиці, яка успішно закінчила курс навчання в однокласній церковнопарафіяльній школі. Цю школу також закінчив поет, прозаїк, художник та гравер Корж Олександр Юхимович.
В 1892 році була заснована двокласна церковнопарафіяльна школа 5-ти років навчання, тобто І-ІІ ступенів, яку закінчив Холодний Артем Іванович – військовий та політичний діяч, його ім’я носить головна вулиця села Огульці, та художник і поет Іван Мефодійович Бондаренко (двоюрідний брат О.Ю.Коржа). Крім того, в 1901 році була започаткована хутірська Шарівська однокласна церковноприходська школа (ЦПШ). Тоді Хутір Шарий належав до Огульчанської волості.Вивчалися в цих школах такі предмети: закон Божий, читання українське (в інші роки – російське) та церковнослов’янське, диктовки молитви, «Верую» з поясненнями.В 1881 році Валківським земством заснована Огульчанська однокласна народна школа з трирічним строком навчання, в якій вивчали: закон Божий, читання, письмо, арифметику. По закінченню школи здавали екзамени.
В музеї Огульцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів зберігаються ксерокопії зразків екзаменаційних робіт з математики та російської мови Огульчанського початкового народного училища (1898).Першим учителем був Олексій Кочевський. Це одна з перших шкіл на Валківщини, навчання в ній проводилося російською, з 1919 року українською мовою. Останнім завідувачем був Ізмайлов П.П. За гарні знання тоді, як і зараз, кращі учні отримували крім свідоцтва похвальні листи.В нашому музеї є ще один рідкісний експонат, що зберігся з тих далеких часів – «Новий завет», яким у 1910 році священик Ніколаєвський нагородив Тетяну Бондаренко. В 1911 році було зведено двоповерховий з білої цегли будинок Огульчанського двокласного училища з п’ятирічним строком навчання (так звана «біла школа»). В шкільному музеї маємо Свідоцтво Буцького Мефодія – учня двокласного сільського училища.Завідувачем школи був Ніколаєвський Михайло. Спочатку тут містилася земська школа, а з 1920 – початкова, з 1925 – семирічна, перед війною – середня школа. Будинок мав два входи. Перший був з боку площі, мав великі двері, які зачинялися зсередини, другий вхід виходив до церкви. На першому поверсі містилися класи, учительська, а також квартири учителів та директора. Тут же містився і шкільний гардероб. На другому поверсі навчалися учні старших класів (було кілька паралельних груп). Три великі кімнати з’єднувалися широкими дубовими непофарбованими дверима. Коли двері розчинялися, один з класів перетворювалися на сцену, два інших – ставали глядацькою залою.Школа була культурним вогнищем села Огульці. Тут відбувалися вистави і концерти, зі своїми віршами часто виступав український поет О.Корж, учитель малювання цієї школи. Для прикладу: в 1920 році було поставлено 15 костюмованих з музичним оформленням вистав, про які свідчать документи драмсекції Огульчанської «Просвіти» (завідуючим був на той час Георгій Заховаєв - в майбутньому Заховай Юрій Андрійович – український актор і драматург, актор Харківського драматичного театру, Київської кіностудії, Львівського театру юного глядача.
Біля школи було чимало дерев: ялини, черемшина, біла акація. Майстерно підстрижені кущі жовтої акації утворювали красиву алею.Альтернативною формою навчання в ті далекі часи було навчання вдома. Прикладом в нашому селі був Певний Костянтин Михайлович дворянин, полковник царської армії, Георгіївський кавалер.

"Біла школа", фото 1934 року

Сторінка третя: «Нова доба»

Царський уряд змінюється радянською владою. Церква відокремлена від держави, школа від церкви. На зміну ЦПШ та народним школам приходять початкові школи, гімназії. З документа «Сведения об учебных заведениях Огульчанской волости за 1920 год» ми дізнались, що одночасно в нашому селі працювало 3 школи: Огульчанська 1-класна школа, Огульчанська 2-класна школа, Огульчанська мішана школа, в яких навчалися 338 учнів.
В будинку земської школи («білої школи») в 1920 році відкривається 4-класна початкова школа (І ступеню), в якій навчалися 277 дітей, а в 1939 році відкриваються 8-мі класи.З анкети гімназії ми дізнаємося, що наша гімназія знаходилась в орендованому приміщенні однокласної початкової школи в другу зміну, була змішана, тобто в ній разом навчалися хлопчики і дівчатка.Огульчанська змішана гімназія заснована в 1918 році і мала програму семирічної школи. Гімназією завідував К.Мерзляков.В 1920 році Огульчанська мішана гімназія припинила своє існування. На її базі починає працювати Огульчанська 7-річна школа, якою завідує Н.Ізмайлов. З 1925 року вона називається Огульчанська трудова семирічка. Ця школа мала 1 десятину землі для трудових процесів. З 1921 року в нашому селі викладається французька мова і тільки з ­­­­­­­1992 року почала вивчатися англійська мова.В 1927 році в Огульцях відкрито 1 групу лікнепу, якою охоплено 400 неписьменних. Лікнеп – ліквідація неписьменності. Всього в той час в Огульчанській волості було біля 20 тис. мешканців. З 1928 року в школі засновано питомник, вивчається садівництво.В школі працює учнівське самоврядування на засіданнях шкільного комітету бував завідуючий школою Кузьменко Н.Ю. В 1929 році працювали такі гуртки: кооперативний, військовий, безвірницький, драматичний, музичний, товариства «Друзі дітей» та «Геть неписьменність», гурток юнкорів.Перед Великою Вітчизняною війною в 1938 році школа стає середньою.

Сторінка четверта: «Школа і війна»

В роки Великої Вітчизняної війни в Україні загинув кожен 6-й громадянин, в нашому селі – кожен 13-й огульчанин, серед них наші учні і вчителі.

Випускники Огульцівської середньої школи 1941 року

1941 рік входить в історію нашої школи як рік першого випуску середньої школи. 23 випускники: Бутенко Євдокія, Герус Ганна,Єресько Михайло (воював, загинув під Вільхуваткою як “чорнорубашечник”), Кобець Іван (воював, загинув на фронті), Кобець Олександр, Кобець Харитина, Кобець Олексій (загинув на фронті), Куценко Микола(воював, загинув), Кудіна Олександра Степанівна, Кудін Петро Степанович (воював, загинув) - діти вчителя Кудіна Степана Семеновича, Куц Віра, Лавіненко Лідія, Олійник Микола, Левада Олексій (воював, загинув), Певна Зінаїда, Пуковська Лідія, Сенічкін Олексій (воював, загинув), Теличко Любов, Теличко Володимир Родіонович (воював, учитель філології), Шевченко Марія Миколаївна, Шевченко Микола (воював), Швидкий Валерій, Цибульник Ганна.

З 23 випускників 9 воювали і 7 з них загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, лишившись вічно молодими.

15 вчителів нашої школи захищали свою державу і 3 з них загинули на фронтах. А сьогодні з вчителів-ветеранів Великої вітчизняної війни в живих вже немає нікого:

1. Дехтярюк Микола Федорович – географ, директор, закінчив війну капітаном, після війни жив у Москві.

2. Євтушенко Василь Іванович – учитель початкових класів, після війни жив у Коломаці.

3. Козаченко І.М. – директор школи ( 1958-1961)

4. Кудін Степан Семенович – учитель математики, завуч, загинув за кілька днів до Перемоги.

5. Лісний Микола Петрович – учитель історії, завуч школи.

6. Минко С.О. – директор школи (1944-1949)

7. Стеценко Микола – вчитель української мови, загинув на війні.

8. Стрижак Олександр Тимофійович – викладач креслення, математики, з війни повернувся підполковником Радянської Армії, жив у Кременчуці.

9. Шевченко Григорій Данилович – учитель хімії, директор школи (1949-1955)

10. Довженко Дмитро Кіндратович - учитель географії, загинув.

11. Теличко Володимир Родіонович – воював, повернувся у рідне село і працював філологом.

12. Харечко Юрій Тихонович – вчитель військової підготовки.

13. Золочевський Микола Филимонович – учитель військової підготовки, креслення, малювання. Воював на території України, Польщі. Був радистом у партизанському загоні, брав участь у параді Перемоги на Красній площі. Після війни Микола Филимонович працював вчителем трудового навчання у нашій школі.

14. Хрустальов Никандр Олексійович – учитель математики.

15. Єременко Поліна Сидорівна – учитель медичної підготовки.

Огульці були окуповані фашистами 21 жовтня 1941 року. Школа припиняє свою роботу. Звільнене наше село в 1943 року 8 вересня. Приміщення школи зруйноване фашистами в 1943. До речі згадати, що Огульці – перше село на Україні, яке було спалене за наказом німецького верховного командування.Через місяць після звільнення, тобто в жовтні 1943 року, завдяки зусиллям двох жінок – Симоновської Ганни Михайлівни та Островерхової Марії Степанівни було відновлено роботу школи. Школа тоді розташовувалась в 3-х будинках. Школа стає знову семирічною.Тяжким було навчання в часи війни та й одразу після війни. Взимку холодно, чорнила замерзають, світла немає, зошитів і підручників не вистачає. Але люди – і діти і дорослі тягнуться до знань, до навчання.В 1946 році в Огульцях при семирічній школі відкрито вечірню школу сільської і робітничої молоді, в якій навчалося 106 чоловік. І ще один цікавий факт: в 1946 році наша школа зайняла І місце в шкільній районній спартакіаді, в якій брали участь 13 шкіл.

Сторінка п’ята: «Новітня історія»

Старші люди пам’ятають, як тулилися школярі у розкиданих по селу будиночках, що називалися школою. І тоді задумала директор школи Конотоп Н.П. (а працювала вона директором з 1963року): «Побудуємо нову, гарну школу». Молода, енергійна, жвава Надія Панасівна почала діяти.
У 1971 році на вигоні, де колись, за переказами старожилів, збиралась козацька сотня, закипіла робота. І за рік виросла школа. В музеї Огульцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів зберігається ксерокопія фотографії «Розмітка фундаменту школи», на якій її майбутні школярі Лисенко Олександр, Теличко Микола та Жидков Роман тримають дерев’яні кілочки для розмітки.
Сам тільки Бог знає, скільки душевної і фізичної сили, здоров’я, сліз пішло на цю справу у молодого директора. Ніби із власного серця виростала будова, вимріяна безсонними ночами. І ось суворий наказ зверху: школу відкрити 1 вересня 1972 року, провести на честь її відкриття мітинг.

А школа ж пуста-пустісінька, тільки луна по коридорах йде, а надворі серпень місяць. Спасибі завідуючій районним відділом народної освіти Валентині Василівні Зюбіній, яку з теплотою згадувала Надія Панасівна, вона підтримала, допомогла, щоб меблі в школу завезли. 1 вересня 1972 року пролунав у школі перший дзвоник.